Право людини на правосуддя
Виконав: Коровайко Андрій Олександрович, учень 9
класу. Член наукового товариства "Гармонія”.Секція правознавства
Науковий
керівник: Козак Галина Дмитрівна. Вчитель історії та правознавства. Вчитель вищої категорії.
2005 рік
Право человека должно считаться священным, каких бы жертв ни стоило это господствующей власти. Здесь нет середины и нельзя измышлять среднее прагматически обусловленного права (нечто среднее между правом и пользой), всей политике следует преклонить колени перед правом.
Імануїл Кант
Чи є суд в Україні?
Питання здається риторичним, але не поспішатимемо з висновками. В літературі описується один казус, що стався за часів Фрідріха Великого, приблизно перед Семирічною війною. Королю заважав і докучав своїм шумом млин, що розташовувався поруч і належав селянинові. Він пригрозив цьому селянинові конфіскувати млин, на що той відповів: "Але в Пруссії ще є суд!" Причому, тут важлива не сама емпірія, а те, що селянин природно й інстинктивно так думає. "Але в Пруссії ще є суд", є до кого звернутися, подати в суд на уряд, тобто на короля. Фрідріх Великий, розповідається далі, дуже збентежився. У результаті він звелів на фронтоні своєї резиденції викарбувати ці слова селянина: " У Пруссії ще є суд". І, за свідченням очевидців, цей напис ще в 1933 році зберігався в цілковитій незмінності. З часів Фрідріха Великого минуло понад 200 років, однак те, що трапилося, для нас незбагненно й сьогодні. Очевидно одне таке почуття форми є дуже делікатним і тонким продуктом, свого роду гумусом, притаманним певній культурі. Люди чудово розуміють, що для вирощування корисних рослин на землі треба створювати культурний шар ґрунту, класти його довго — міліметр за міліметром, сантиметр за сантиметром. Цим гумусом у громадянському суспільстві є те звичаєве право, що формується навіть не за один десяток поколінь. У нас же це почуття форми знищено. Очевидно, на якомусь етапі (чи не з часів червоного терору) стався генетичний "збій" у житті наших батьків.
Як добитися такого авторитету суду в кожній країні? Насамперед, слід підвищити статус судів, законодавчо забезпечити їх самостійність і незалежність у прийнятті судових рішень. Адже відомо, що за радянських часів в умовах функціонування командно-адміністративної системи суд був її складовою, свого роду придатком політики, яку проводила партія. Відповідно до цього вищою силою в суспільстві було не право, не закон (він мав символічний характер), а вказівки партійного керівництва. Панувало так зване телефонне право. Судова система розглядалася як один з об'єктів державного керівництва партії, а судді слухняно виконували всі вказівки, що йшли «зверху». Як результат цього панувала певна нерівність. Існувала каста "неприкасаемых". Щодо пересічних громадян, то суд в кримінальному судочинстві виступав як орган боротьби із злочинністю, а в цивільному - вирішував обмежене коло питань. Зокрема, розглядав майнові та ще деякі спори, трудові та інші конфлікти в сфері професійної діяльності громадян. Будь які претензії до державних органів, їх посадових осіб розглядалися виключно в порядку підлеглості, тобто посадовими особами державного органу вищого ріння. Ось чому громадяни нашої країни цілком природно не вірили в суд. Вони вірили у всемогутність реальної партійної влади, відповідно до того, як складалася реальна розстановка сил. Коли під час перебудови ситуація змінилася, КПРС перестала існувати, люди продовжували звертатися куди завгодно - до Президента країни, народних депутатів, навіть до криміналітету, різного роду "криш", але не до суду. По-перше, складно перебороти ментальність людини - адже за довгі роки панування радянської влади в людей сформувалося стійке уявлення про їх безпорадність перед державним монстром. По-друге, вони не навчилися відстоювати свої інтереси, права взагалі і саме цивілізованим шляхом - через суд.
Людство постійно хвилювала дилема: доцільність чи законність. У соціалістичний період , можна сказати, споконвічна проблема загострилась. Але саме в ці роки вона вирішувалась не на користі, законності. Як-то звернутися до нашого не настільки далекого минулого, то можна згадати, наприклад, що наші батьки і діди дружно писали Сталіну, вимагаючи розправи з "ворогами народу". І держава розправлялася. Фактично без суду і слідства: вибивалося зізнання у нещасного про те, що, мовляв, він- англійський шпигун, а його друзі - ворожі агенти. А відповідно до теорії відомого Вишинського - зізнання підозрюваного - королева доказів. "Злочинця" страчували, садили, видворяли, переселяли практично без суду, тому що так звані спецсуди вже ніяк не можна пазвати Правосуддям. Це була просто налагоджена каральна машина, яка працювала на загальну мету: формування людей "в дусі віданності справі КПРС ”. Наука, освіта, мистецтво - все повинно було підпорядковуватися цій меті. Всі засоби, навіть, наймерзотніші, вважались добрими, якщо вони слугували їй.
Додаток:Брошура – pravocydia.rar
